Пора переходить к трипам без кислоты (с) Кен Кизи
Раз уже забрел порадую вас укусным текстиком. Разборов и социальных и религиозных ГП было тысячи, но по-моему этот формой изящен и содержанием интересен
"Осторожно литературный суржик"
любітє кнігу
прочитав я етого вашого Гаррі Поттера - так а шо, мінє понравилось в
целом. Між іншим, всі високомерно плюються, шо фу яка попса, а на
практиці виявляється, що більшість не читали. Ну читали одну книгу чи
там дивилися пару фільмів. А прочитати повністю варто, тим більше шо я
от на це місяць десь витратив, читається бистро, стіль пріятний: є,
канєшно, вислови-паразіти авторські, но наряду з ними, наприклад, скрізь
прекрасні алітерації, як то прінято в англійській літературі. І,
опять-таки, як положено в британських книгах, много отлічного сарказма -
за ето ми любим Снейпа і чуть-чуть Дамблдора )
Но, кстаті, якщо вже
говорити про персонажів, то в перших книгах, де ще нічого особливо
серйозного не відбувається, главні герої себе якось странно ведуть:
злодєї їх нищать і устраюють ім подлянки, а вони в отвєт можуть тільки
негодующе glare на обідчіка. І, похоже, причина тому - не благородство, а
скудоуміє їхнє. От наприклад Малфой іздівається над Поттером, бо він
злякався дементорів або лежав в больніце - тіпа не по-мужскі і позорно.
При цьому сам Малфой регулярно чогось лякається сам, а один раз довго
сімулірував страшне недомоганіє із-за гіппогріфа. І шо ж наші сміливі
гріффіндорці? Замість того шоб підняти його, як кажуть в фразеологічному
словнику, на кпини, вони опять-таки скрежещуть зубами в бессільной
злобє. Якийсь кот Лєопольд і миші. Або сльот КСП. От уже ж дійсно в
Гріффіндорі мозгі - не главноє.
Кстаті, оце шкільне дєлєніє
странновате. Я так розумію, до мене вже багато хто недоумевав, навіщо
тримають відкритим Слізерін, якщо це якийсь сплошний істочнік зла.
Навіть діти, під час фінальної битви, взагалі зі Слізеріна ніхто не
остався сражатись на стороні добра. Ну так шо, ніззя, раз так,
оргвисновків зробити? Потом, главні молодці - ті, в кого брейв харт. А
ті, які умні, вони якісь взагалі лошари з другого ешелону, їхні
спаринг-партнери - це четвертий факультет, куди зібрали пушечне мясо,
яке більше ні на що не здатне (одна з пєсєн Шляпи так і говорить: тіпа,
ті туда, ті туда, а всі інші пішли в Хафлпаф). От тоже хороший
факультет, пріятно там вчитися, напевно.
А тут ще й нав"язується оцей
дибільний патріотизм факультетський, кому воно надо й нафіга? Шоб
потом, в останній книзі, намагатися превозмогать цей штучний антагонізм?
Ще й культ ідіотського квіддіча, от тоже хорошенький від спорта:
перемагає той, у кого є гроші на нове дороге обладнання. Тобто, це не
футбол, а, скоріше, "Формула-1".
Ну, і тоталітарні порядки в школі,
канєшно, дивують. Ну, понятно шо це тіпа точне опісаніє реальних
британських boarding schools, но персонажі ж можуть мати якусь власну
критичну оцінку цієї дресури? А вони ні, їм усе нравиться. Взагалі,
ніхто нічого не проблематизує, всі ходять зашугані в тій школі і
радуються шо їх хотя би наручниками к батарєє пока шо не приковують.
Чого
я в книзі не побачив, так це опісанія тетчеристської Британії 1980-90-х
- раніше кілька статей мені попадалось про те, шо там, мол, такий вот
соціально критичний портрет суспільства. Ну деякі деталі є, но не
"портрет суспільства". Но кой-шо інше мене там зацікавило в плані
соціальної критики:
Гаррі Поттер і суперетатизм
Соціально-економічний уклад магічєского міра, в якому живе Гаррі Поттер, найбільше нагадує «суперетатизм» - описану публіцистом Тарасовим
формацію, гомологічну капіталізму, але на базі азіатського способу
виробництва. Подавляюще большинство людей працює в державному
бюрократичному апараті, міністерство магії – найбільший роботодавець,
предєл мечтаній школьніка – попасть работать в органи (аврори –
підрозділ в МВД, шось середнє між спецназом і сбу) або в державну
систему освіти. Государство взагалі опекає всі сторони жизні; при цьому
імітуються буржуазно-демократичний устрій («міністерство» і т.д.), хотя
як зміняють друг друга міністри – непонятно. В усякому разі не путьом
виборів, це точно. Скоріш за все, керівництво всемогущого державного
апарату призначається вузьким колом обеспеченних людей типу сімейства
Малфоїв. Тобто, в цьому відношенні дуже схоже на вітчизняну імітацію
західноєвропейської буржуазної демократії.
Банківська система
представлена одним госбанком. Те, що в ньому працюють гобліни, які тіпа
гордяться своєю автономією, це мабуть дається взнаки сучасна ліберальна
догматика про те, що нацбанк повинен бути повністю незалежним від уряду.
Хотя напрашується, канєшно, й інша інтерпретація: фінансами в
суспільстві відають представники окремого малосимпатичного народу,
низькорослі, уродліві, жадні і притєсняємі.
Несуть гроші в банк усі
от мала до вєліка, і тоже мабуть не зовсім добровольно: ну от нафіга
сімейству Візлі мудохатися з цим своїм рахунком банківським, якщо на
ньому вічно нічого нема? Явно їх там усіх розкулачують і заставляють
нести всі навіть скудні накоплєнія в банк, який ці гроші направляє на
інфраструктурні проекти та модернізацію економіки.
Матеріальне
виробництво практично відсутнє в силу паразитичного характеру
суспільства: їжу, стройматеріали і т.д. вони купують у маглів, а те, що
доводиться-таки виробляти самим – чисто магічні параферналії типу
паличок, одягу, снадобій і т.д. – виробляють кустарно-рємєслєнним
способом, силами дрібної буржуазії. Це ті нещасні рештки населення, яким
не пощастило устроїтись в госсекторі. У тих галузях, де можна було б
таки очікувати масового виробництва та індустріального пролетаріату, все
робиться при помощі магії, а там, де й вона не помагає – на виручку
приходять раби-ельфи. Вони працюють, а для повноправних громадян –
роздутий госапарат: прихований велфер стейт, багато непотрібних робочих
місць, щоб усіх прогодувати. Все як у сучасній Європі.
Помімо державної медицини і освіти, преса, похоже, теж державна – або підконтрольна уряду. Є одна газета«Правда» «Дейлі мейл» «Дейлі профет» і пара развлекательних журналів.
Суспільство
на удівлєніє ізольоване географічно. Британські маги, похоже, знають
тіки про існування континентальної Європи, а далі сунт драконес. А, ну
от правда брати Візлі імпортували перуанську растворіму темноту, і ще
банк працює в Єгипті – а так ніхто не спілкується з китайською, там,
школою магії чи з нігерійським «міністерством». Зато плазують перед
маглівським британським прем’єр-міністром і відправляють на його охрану
лучших людей. Піздєц, тіпа більше захищати нема кого.
А, і ще є
странне учреждєніє Азкабан. Яка мета утримання там злочинців –
непонятно. Уж точно не перевиховання і ресоціалізація. Для устрашенія –
но чим тоді це краще за смертну казнь? Вища мєра наказанія устрашає ще
краще, а ще унеможливлює побєгі в дальнєйшем і економить бюджетні кошти.
Заключеніє в Азкабані на більш-менш прілічний срок автоматично дорівнює
смертній казні в більшості випадків, а то й гірше, якщо вірити
опісаніям. Тобто, про гуманізм тут не йдеться. Та й вопше, пафос же
всієї книги якраз в том і состоїть, шо смерть не страшна, с ней
встречалісь не раз ми в бою, а є кой-шо похуже, і тіки дурак Волдеморт
цього не поніма. А з гуманістичних мотивів цю тюрму так і так розпустити
надо. Хіба що, якщо взяти до уваги теорію суперетатизму, то можна
понять, шо заключонні там коротають врем’я за пошиттям школьної форми
для Хогвартса або клепанням табуреток для міністерства – тобто,
виступають безплатною робочою силою для держави там, де це таки
потрібно, а ельфи не підійдуть. А потім високу смертність від
надексплуатації можна звалити всю на дементорів.
Гаррі Поттер і розвиток продуктивних сил
Странно виглядає
рівень технологічного розвитку магічного суспільства. Вони такі
демонстративно несвєдущі в деяких питаннях, а деякі технології нормально
використовують. Но всьо ж за деякими винятками (тіпа поїзда) похоже, що
розвиток продуктивних сил зупинився приблизно тоді, коли в них там
інтернешнл стейтьют оф сікресі прийняли. Шо в принципі резонно, але не
дуже: вот люди живуть бок о бок з кошками, так ми ж знаємо про те, як
кошки полюють, які в них особенності поведінки і т.д. А тут таке
нарочіте нєвєжество з претензієй на хамство.
Непонятними мені
остались їхні «магічні закони» - тіпа об’єктивні пояснення, чому вони
можуть наколдовать одне, а не можуть друге. Оце про їжу наприклад – чим
воно обумовлено? Чому все можна наколдовать собі з чогось іншого, а їжу
не можна? І де граніца для цього закона пролягає між їжею і нез’їдобним?
Гаррі Поттер і історичний матеріалізм
От за шо можна уважать
авторку – це за те, як вона запуталась, но в конце концов вируліла при
об’яснєнії механізма дії пророцтва на здравую стезю матеріалістичного
сприйняття дійсності. Це, канєшно, все замечательно правильно: шо
пророчество само похуй, воно нікого ні до чого не обязує, а це вже
проблеми Волдеморта, шо він собі шось там почув, надумав, вбив собі в
голову і вирішив діяти так, а не іначе. А його логіка дій уже визначає
логіку дій, скажем, Поттера.
Правда, при цьому в Джоан Роулінг якесь
допотопне уявлення про роль лічності в історії. Вона її, роль лічності,
випячує, а соціальними процесами нехтує. Тут все-таки їй пригодився би
курс істмату або хотя би шкільний урок з разбором «Войни і міра».
Класової боротьби нема, класів вопше нема, є тіки «народ» і яркі
лічності, обітающіє в якомусь безврємєньї.
Тобто, як і традиційно в
міфах, починається все з нормального стану вселенської гармонії, дається
опис її, потім нарушеніє божественного порядку, ужаси, борьба за
відновлення ладу, нізверженіє нарушителів і вновь воцареніє гармонії.
Вот, кстаті, поетому навряд чи можлива соціалістична література в цьому
жанрі: не може починатися все з благостного опісанія, нема ще чого
описувати.
Гаррі Поттер і ліберальна інтерпретація фашизму
В книзі аж дві
сюжетних лінії толсто намекають на фашизм: головна, з Волдемортом, на
фашизм як такий, як явище, і побочна, з Гріндельвальдом – на історичний
гітлеризм. Ну і читатель уже в принципі понімає як там описується цей
феномен: є якась одна психічно неврівноважена людина, якій взбредає в
голову поработіть мір. С целью отримати собі всякі плюшки (переважно
навіть нематеріальні: слава, могущєство і т.д.) і понищити тих, кого він
вважає інфіріор біїнгс. Помойму вже й у нас так об’ясняють сутність
фашизму в школах, а в Британії й подавно державна ліберальна пропаганда в
цьому завжди состояла.
Нема ніяких, опять-таки, класів, суспільства,
економіки, разних там груп інтересів і т.д. От просто один їбанько
вирішив над усіма властвувать, почав ходить на треніровкі, завьол
корисні знакомства – і дєло в шляпє. Обичним людям (більшості), в
принципі, пофіг, який там режим – жестоковийного Волдеморта чи
благодетельного Дамблдора. На роботу вони по-прежнему ходитимуть,
зарплату получатимуть, на їх благосостоянії це взагалі ніяк не
отражається. Развішо міняються портрети в вєдомственних калідорах, а так
– шо Юля, шо Яник – православному пофіг. Кстаті, в ліберальній
пропаганді принаймні акцентірують вніманіє на фашистській диктатурі і
тоталітаризмі на противагу буржуазній демократії, а тут навіть цієї
різниці нема: лічность міністра шо так, шо так не залежить від
волеіз’явлєнія. Єдиний резон Волдеморту приховувати, що він давно вже
всім управляє – тіпа в людей спаде полуда з очей, якщо вони поймуть шо
случилось, люди візьмуться за вили і граблі й повалять злочинний режим.
Тоже ж, кстаті, це в книзі не просто так, а наслєдіє «тоталітарної
школи» Арендт і Бжезінського: це в них вважалось, що при тоталітарному
режимі громадяни єжемінутно страдають, і тіки всевластні спецслужби
забезпечують правління неправедних.
Ну шоб якось оживить картіну,
звичайно, починаються переслідування магів неарійського походження (ну
канєшно, якщо фашизм, то надо гнобити якусь стигматизовану меншину;
громадянам не приходе в голову, шо в них ще й до всякого фашизму
полстрани на положенії євреїв у Третьому рейху находились, а то й хуже).
Но оскільки за цим не стоять ніякі системні причини, получається шо
просто вся біда в злонамеренном ходе мислей окремих дорвавшихся до влади
громадян. Якщо їх ліберально розстріляти – фашизм іщєзнєт, как с бєлих
яблонь дим.
Гаррі Поттер і революційна тактика
Ну а як же дєйствують наші
герої? Тут все послідовно: як матеріалізм у книзі домарксовий, так і
стратегія дій революціонерів розроблена явно раніше 1848 року. Я
спочатку хотів назвать цю главу «Гаррі Поттер і більшовизм», но потім
побачив, що тут навіть не більшовизм, і навіть не натуральний бланкізм, а
якісь ложи «друзєй народа» образца, яїбу, дореволюційної Франції і
наших декабристів. Радикальна група заговорщіков, зібравшись узкім
кругом далеко від народу, мєж собой перетьорла за народне благо і
приступила к втіленню. Причому вони не то шо народу, а й самі собі не
довіряють, верховний вождь тримає все в тайні й дозірує інформацію на
своє усмотреніє.
Єстєствєнно, ніякими міркуваннями безпеки це
виправдати не можна: навпаки, від цієї ідіотської тактики члени
революційного гуртка регулярно несуть тяжолі потері. Но Дамблдор не
униває і продовжує тримати все в строжайшем сєкрєтє. У більшовиків теж
була жорстка партійна дисципліна, конспірація і т.д., в партію потрапити
було складно – но при цьому ж велася реальна робота агітаційна і
мобілізаційна за її предєлами! Про народовольців відомо переважно лише
те, що стосується громкої терористичної діяльності – пара десятків людей
в великих містах – але ж при цьому в партію входили якісь десятки тисяч
людей! Ну і взагалі, вони принаймні терором займалися, ето уже хоть
шото. А тут вот іменно якесь масонство. І люди вроді би жаждуть
приєднатися до боротьби разом зі своїм куміром Гаррі Поттером – но нє.
По-нормальному
треба було б вузькому колу ограніченних людей розказати все, що знав
Дамблдор і методом брейнстормінга діяти далі. Поттера, звичайно, берегти
як зіницю ока – не тому що в нього мамині глаза, а тому що Волдеморт
пітаєт ілюзії нащот пророцтва. Тим часом одна частина двіженія
займається антифашистською агітацією, мобілізує широкі верстви; друга
здійснює акти терору і саботажу в органах влади і на виробництві (тобто,
опять-таки в органах влади); третя розшукує і обезврєжує хоркрукси, чи
як там вони називаються по-русскі. Якби влаштувати роботу по уму,
багатьох жертв можна було б ізбежать.
Опять-таки, не помішала би
підпільна лабораторія. От що заважало наварити цистерну фелікс феліцис?
Там же вся сьома книжка складається із удач і неудач; ну вот і
постановили би собі не виходити на вулицю вранці, не принявши дозу
жидкості для вєзєнія. Хорошо хоть діти догадалися вкрасти відро поліджус
поушн – но так же не робиться серйозна справа! Весь Орден фенікса 80%
часу сидів і чухав жопу, напряжонно размишляя над тим, що ж було на умє в
їх незадачлівого вождя до того, як він сам себе перехитрив з летальним
ісходом. 20% часу вони тратили на непідготовлені оборонітельні бітви і
на оплаківаніє павших.
Зато наші герої влаштували підпільне радіо,
взявши за образєц, опять-таки, то лі німецьких опозиційних
радіолюбителів, то лі радянських дисидентів. Но ніякої інформаційної
стратегії, знов-таки, не було – просто дрібне вредітельство, щоб тримати
в тонусі спецслужби. Та й шо б вони там могли сказати, ці діск-жокєї,
якщо й самі нічого толком не знали? Єдині, хто проявив самоорганізацію і
відданість справі революції, це діти в школі в 7 книзі.
Гаррі Поттер і ранні форми релігії та християнство
Ну цю главу мабуть без мене уже багато хто написав, тут і так все доволі очевидно, но не дуже цікаво.
Гаррі Поттер і буржуазна ідилія
Лівий лібералізм в
інтерпретації дійсності та целєполаганії при боротьбі приводить к
логічним результатам. Ніхто не проблематизував сам суспільний устрій,
всіх смущали окремі недостатки – ось їх устранили, можна жити далі
«по-нормальному». Тобто, як раніше. З тим же міністерством, у якого такі
ж охуєвші повноваження, просто керівництво на цей раз добре. З тим же
майновим розшаруванням (кстаті, я впевнений, що Малфоїв навіть не
розкуркулили після перемоги, на радостях всьо пробачивши: приватна
власність – це святе!). Зі старими догмами «здорового глузду», не
переосмисленими суспільними нормами і уявленнями. З рабовласництвом,
само собою: книжка нас учить, що якщо бути хорошим революціонером, можна
розжитися власним рабом, а то й двумя. Коротше кажучи, з купою незнятих
протиріч і невивчених уроків історії. Тому що метою було не переглянути
«норму», а повернутися до неї.
Під час читання тошнотворного епілогу
починаєш уже сочувствувать Волдеморту: він на фоні цих тупих міщан
виглядає рицарем печального образа, Калігулою з однойменної п"єси Камю,
який усвідомив, що люди смертні – а вєдь ето же реально піздєц! Як з
цим жити можна? Ну, Дамблдор дає там свої отвєти, но всі інші навіть не
задавали вопроси.
master-genie.livejournal.com/284998.html
"Осторожно литературный суржик"
любітє кнігу
прочитав я етого вашого Гаррі Поттера - так а шо, мінє понравилось в
целом. Між іншим, всі високомерно плюються, шо фу яка попса, а на
практиці виявляється, що більшість не читали. Ну читали одну книгу чи
там дивилися пару фільмів. А прочитати повністю варто, тим більше шо я
от на це місяць десь витратив, читається бистро, стіль пріятний: є,
канєшно, вислови-паразіти авторські, но наряду з ними, наприклад, скрізь
прекрасні алітерації, як то прінято в англійській літературі. І,
опять-таки, як положено в британських книгах, много отлічного сарказма -
за ето ми любим Снейпа і чуть-чуть Дамблдора )
Но, кстаті, якщо вже
говорити про персонажів, то в перших книгах, де ще нічого особливо
серйозного не відбувається, главні герої себе якось странно ведуть:
злодєї їх нищать і устраюють ім подлянки, а вони в отвєт можуть тільки
негодующе glare на обідчіка. І, похоже, причина тому - не благородство, а
скудоуміє їхнє. От наприклад Малфой іздівається над Поттером, бо він
злякався дементорів або лежав в больніце - тіпа не по-мужскі і позорно.
При цьому сам Малфой регулярно чогось лякається сам, а один раз довго
сімулірував страшне недомоганіє із-за гіппогріфа. І шо ж наші сміливі
гріффіндорці? Замість того шоб підняти його, як кажуть в фразеологічному
словнику, на кпини, вони опять-таки скрежещуть зубами в бессільной
злобє. Якийсь кот Лєопольд і миші. Або сльот КСП. От уже ж дійсно в
Гріффіндорі мозгі - не главноє.
Кстаті, оце шкільне дєлєніє
странновате. Я так розумію, до мене вже багато хто недоумевав, навіщо
тримають відкритим Слізерін, якщо це якийсь сплошний істочнік зла.
Навіть діти, під час фінальної битви, взагалі зі Слізеріна ніхто не
остався сражатись на стороні добра. Ну так шо, ніззя, раз так,
оргвисновків зробити? Потом, главні молодці - ті, в кого брейв харт. А
ті, які умні, вони якісь взагалі лошари з другого ешелону, їхні
спаринг-партнери - це четвертий факультет, куди зібрали пушечне мясо,
яке більше ні на що не здатне (одна з пєсєн Шляпи так і говорить: тіпа,
ті туда, ті туда, а всі інші пішли в Хафлпаф). От тоже хороший
факультет, пріятно там вчитися, напевно.
А тут ще й нав"язується оцей
дибільний патріотизм факультетський, кому воно надо й нафіга? Шоб
потом, в останній книзі, намагатися превозмогать цей штучний антагонізм?
Ще й культ ідіотського квіддіча, от тоже хорошенький від спорта:
перемагає той, у кого є гроші на нове дороге обладнання. Тобто, це не
футбол, а, скоріше, "Формула-1".
Ну, і тоталітарні порядки в школі,
канєшно, дивують. Ну, понятно шо це тіпа точне опісаніє реальних
британських boarding schools, но персонажі ж можуть мати якусь власну
критичну оцінку цієї дресури? А вони ні, їм усе нравиться. Взагалі,
ніхто нічого не проблематизує, всі ходять зашугані в тій школі і
радуються шо їх хотя би наручниками к батарєє пока шо не приковують.
Чого
я в книзі не побачив, так це опісанія тетчеристської Британії 1980-90-х
- раніше кілька статей мені попадалось про те, шо там, мол, такий вот
соціально критичний портрет суспільства. Ну деякі деталі є, но не
"портрет суспільства". Но кой-шо інше мене там зацікавило в плані
соціальної критики:
Гаррі Поттер і суперетатизм
Соціально-економічний уклад магічєского міра, в якому живе Гаррі Поттер, найбільше нагадує «суперетатизм» - описану публіцистом Тарасовим
формацію, гомологічну капіталізму, але на базі азіатського способу
виробництва. Подавляюще большинство людей працює в державному
бюрократичному апараті, міністерство магії – найбільший роботодавець,
предєл мечтаній школьніка – попасть работать в органи (аврори –
підрозділ в МВД, шось середнє між спецназом і сбу) або в державну
систему освіти. Государство взагалі опекає всі сторони жизні; при цьому
імітуються буржуазно-демократичний устрій («міністерство» і т.д.), хотя
як зміняють друг друга міністри – непонятно. В усякому разі не путьом
виборів, це точно. Скоріш за все, керівництво всемогущого державного
апарату призначається вузьким колом обеспеченних людей типу сімейства
Малфоїв. Тобто, в цьому відношенні дуже схоже на вітчизняну імітацію
західноєвропейської буржуазної демократії.
Банківська система
представлена одним госбанком. Те, що в ньому працюють гобліни, які тіпа
гордяться своєю автономією, це мабуть дається взнаки сучасна ліберальна
догматика про те, що нацбанк повинен бути повністю незалежним від уряду.
Хотя напрашується, канєшно, й інша інтерпретація: фінансами в
суспільстві відають представники окремого малосимпатичного народу,
низькорослі, уродліві, жадні і притєсняємі.
Несуть гроші в банк усі
от мала до вєліка, і тоже мабуть не зовсім добровольно: ну от нафіга
сімейству Візлі мудохатися з цим своїм рахунком банківським, якщо на
ньому вічно нічого нема? Явно їх там усіх розкулачують і заставляють
нести всі навіть скудні накоплєнія в банк, який ці гроші направляє на
інфраструктурні проекти та модернізацію економіки.
Матеріальне
виробництво практично відсутнє в силу паразитичного характеру
суспільства: їжу, стройматеріали і т.д. вони купують у маглів, а те, що
доводиться-таки виробляти самим – чисто магічні параферналії типу
паличок, одягу, снадобій і т.д. – виробляють кустарно-рємєслєнним
способом, силами дрібної буржуазії. Це ті нещасні рештки населення, яким
не пощастило устроїтись в госсекторі. У тих галузях, де можна було б
таки очікувати масового виробництва та індустріального пролетаріату, все
робиться при помощі магії, а там, де й вона не помагає – на виручку
приходять раби-ельфи. Вони працюють, а для повноправних громадян –
роздутий госапарат: прихований велфер стейт, багато непотрібних робочих
місць, щоб усіх прогодувати. Все як у сучасній Європі.
Помімо державної медицини і освіти, преса, похоже, теж державна – або підконтрольна уряду. Є одна газета
Суспільство
на удівлєніє ізольоване географічно. Британські маги, похоже, знають
тіки про існування континентальної Європи, а далі сунт драконес. А, ну
от правда брати Візлі імпортували перуанську растворіму темноту, і ще
банк працює в Єгипті – а так ніхто не спілкується з китайською, там,
школою магії чи з нігерійським «міністерством». Зато плазують перед
маглівським британським прем’єр-міністром і відправляють на його охрану
лучших людей. Піздєц, тіпа більше захищати нема кого.
А, і ще є
странне учреждєніє Азкабан. Яка мета утримання там злочинців –
непонятно. Уж точно не перевиховання і ресоціалізація. Для устрашенія –
но чим тоді це краще за смертну казнь? Вища мєра наказанія устрашає ще
краще, а ще унеможливлює побєгі в дальнєйшем і економить бюджетні кошти.
Заключеніє в Азкабані на більш-менш прілічний срок автоматично дорівнює
смертній казні в більшості випадків, а то й гірше, якщо вірити
опісаніям. Тобто, про гуманізм тут не йдеться. Та й вопше, пафос же
всієї книги якраз в том і состоїть, шо смерть не страшна, с ней
встречалісь не раз ми в бою, а є кой-шо похуже, і тіки дурак Волдеморт
цього не поніма. А з гуманістичних мотивів цю тюрму так і так розпустити
надо. Хіба що, якщо взяти до уваги теорію суперетатизму, то можна
понять, шо заключонні там коротають врем’я за пошиттям школьної форми
для Хогвартса або клепанням табуреток для міністерства – тобто,
виступають безплатною робочою силою для держави там, де це таки
потрібно, а ельфи не підійдуть. А потім високу смертність від
надексплуатації можна звалити всю на дементорів.
Гаррі Поттер і розвиток продуктивних сил
Странно виглядає
рівень технологічного розвитку магічного суспільства. Вони такі
демонстративно несвєдущі в деяких питаннях, а деякі технології нормально
використовують. Но всьо ж за деякими винятками (тіпа поїзда) похоже, що
розвиток продуктивних сил зупинився приблизно тоді, коли в них там
інтернешнл стейтьют оф сікресі прийняли. Шо в принципі резонно, але не
дуже: вот люди живуть бок о бок з кошками, так ми ж знаємо про те, як
кошки полюють, які в них особенності поведінки і т.д. А тут таке
нарочіте нєвєжество з претензієй на хамство.
Непонятними мені
остались їхні «магічні закони» - тіпа об’єктивні пояснення, чому вони
можуть наколдовать одне, а не можуть друге. Оце про їжу наприклад – чим
воно обумовлено? Чому все можна наколдовать собі з чогось іншого, а їжу
не можна? І де граніца для цього закона пролягає між їжею і нез’їдобним?
Гаррі Поттер і історичний матеріалізм
От за шо можна уважать
авторку – це за те, як вона запуталась, но в конце концов вируліла при
об’яснєнії механізма дії пророцтва на здравую стезю матеріалістичного
сприйняття дійсності. Це, канєшно, все замечательно правильно: шо
пророчество само похуй, воно нікого ні до чого не обязує, а це вже
проблеми Волдеморта, шо він собі шось там почув, надумав, вбив собі в
голову і вирішив діяти так, а не іначе. А його логіка дій уже визначає
логіку дій, скажем, Поттера.
Правда, при цьому в Джоан Роулінг якесь
допотопне уявлення про роль лічності в історії. Вона її, роль лічності,
випячує, а соціальними процесами нехтує. Тут все-таки їй пригодився би
курс істмату або хотя би шкільний урок з разбором «Войни і міра».
Класової боротьби нема, класів вопше нема, є тіки «народ» і яркі
лічності, обітающіє в якомусь безврємєньї.
Тобто, як і традиційно в
міфах, починається все з нормального стану вселенської гармонії, дається
опис її, потім нарушеніє божественного порядку, ужаси, борьба за
відновлення ладу, нізверженіє нарушителів і вновь воцареніє гармонії.
Вот, кстаті, поетому навряд чи можлива соціалістична література в цьому
жанрі: не може починатися все з благостного опісанія, нема ще чого
описувати.
Гаррі Поттер і ліберальна інтерпретація фашизму
В книзі аж дві
сюжетних лінії толсто намекають на фашизм: головна, з Волдемортом, на
фашизм як такий, як явище, і побочна, з Гріндельвальдом – на історичний
гітлеризм. Ну і читатель уже в принципі понімає як там описується цей
феномен: є якась одна психічно неврівноважена людина, якій взбредає в
голову поработіть мір. С целью отримати собі всякі плюшки (переважно
навіть нематеріальні: слава, могущєство і т.д.) і понищити тих, кого він
вважає інфіріор біїнгс. Помойму вже й у нас так об’ясняють сутність
фашизму в школах, а в Британії й подавно державна ліберальна пропаганда в
цьому завжди состояла.
Нема ніяких, опять-таки, класів, суспільства,
економіки, разних там груп інтересів і т.д. От просто один їбанько
вирішив над усіма властвувать, почав ходить на треніровкі, завьол
корисні знакомства – і дєло в шляпє. Обичним людям (більшості), в
принципі, пофіг, який там режим – жестоковийного Волдеморта чи
благодетельного Дамблдора. На роботу вони по-прежнему ходитимуть,
зарплату получатимуть, на їх благосостоянії це взагалі ніяк не
отражається. Развішо міняються портрети в вєдомственних калідорах, а так
– шо Юля, шо Яник – православному пофіг. Кстаті, в ліберальній
пропаганді принаймні акцентірують вніманіє на фашистській диктатурі і
тоталітаризмі на противагу буржуазній демократії, а тут навіть цієї
різниці нема: лічность міністра шо так, шо так не залежить від
волеіз’явлєнія. Єдиний резон Волдеморту приховувати, що він давно вже
всім управляє – тіпа в людей спаде полуда з очей, якщо вони поймуть шо
случилось, люди візьмуться за вили і граблі й повалять злочинний режим.
Тоже ж, кстаті, це в книзі не просто так, а наслєдіє «тоталітарної
школи» Арендт і Бжезінського: це в них вважалось, що при тоталітарному
режимі громадяни єжемінутно страдають, і тіки всевластні спецслужби
забезпечують правління неправедних.
Ну шоб якось оживить картіну,
звичайно, починаються переслідування магів неарійського походження (ну
канєшно, якщо фашизм, то надо гнобити якусь стигматизовану меншину;
громадянам не приходе в голову, шо в них ще й до всякого фашизму
полстрани на положенії євреїв у Третьому рейху находились, а то й хуже).
Но оскільки за цим не стоять ніякі системні причини, получається шо
просто вся біда в злонамеренном ходе мислей окремих дорвавшихся до влади
громадян. Якщо їх ліберально розстріляти – фашизм іщєзнєт, как с бєлих
яблонь дим.
Гаррі Поттер і революційна тактика
Ну а як же дєйствують наші
герої? Тут все послідовно: як матеріалізм у книзі домарксовий, так і
стратегія дій революціонерів розроблена явно раніше 1848 року. Я
спочатку хотів назвать цю главу «Гаррі Поттер і більшовизм», но потім
побачив, що тут навіть не більшовизм, і навіть не натуральний бланкізм, а
якісь ложи «друзєй народа» образца, яїбу, дореволюційної Франції і
наших декабристів. Радикальна група заговорщіков, зібравшись узкім
кругом далеко від народу, мєж собой перетьорла за народне благо і
приступила к втіленню. Причому вони не то шо народу, а й самі собі не
довіряють, верховний вождь тримає все в тайні й дозірує інформацію на
своє усмотреніє.
Єстєствєнно, ніякими міркуваннями безпеки це
виправдати не можна: навпаки, від цієї ідіотської тактики члени
революційного гуртка регулярно несуть тяжолі потері. Но Дамблдор не
униває і продовжує тримати все в строжайшем сєкрєтє. У більшовиків теж
була жорстка партійна дисципліна, конспірація і т.д., в партію потрапити
було складно – но при цьому ж велася реальна робота агітаційна і
мобілізаційна за її предєлами! Про народовольців відомо переважно лише
те, що стосується громкої терористичної діяльності – пара десятків людей
в великих містах – але ж при цьому в партію входили якісь десятки тисяч
людей! Ну і взагалі, вони принаймні терором займалися, ето уже хоть
шото. А тут вот іменно якесь масонство. І люди вроді би жаждуть
приєднатися до боротьби разом зі своїм куміром Гаррі Поттером – но нє.
По-нормальному
треба було б вузькому колу ограніченних людей розказати все, що знав
Дамблдор і методом брейнстормінга діяти далі. Поттера, звичайно, берегти
як зіницю ока – не тому що в нього мамині глаза, а тому що Волдеморт
пітаєт ілюзії нащот пророцтва. Тим часом одна частина двіженія
займається антифашистською агітацією, мобілізує широкі верстви; друга
здійснює акти терору і саботажу в органах влади і на виробництві (тобто,
опять-таки в органах влади); третя розшукує і обезврєжує хоркрукси, чи
як там вони називаються по-русскі. Якби влаштувати роботу по уму,
багатьох жертв можна було б ізбежать.
Опять-таки, не помішала би
підпільна лабораторія. От що заважало наварити цистерну фелікс феліцис?
Там же вся сьома книжка складається із удач і неудач; ну вот і
постановили би собі не виходити на вулицю вранці, не принявши дозу
жидкості для вєзєнія. Хорошо хоть діти догадалися вкрасти відро поліджус
поушн – но так же не робиться серйозна справа! Весь Орден фенікса 80%
часу сидів і чухав жопу, напряжонно размишляя над тим, що ж було на умє в
їх незадачлівого вождя до того, як він сам себе перехитрив з летальним
ісходом. 20% часу вони тратили на непідготовлені оборонітельні бітви і
на оплаківаніє павших.
Зато наші герої влаштували підпільне радіо,
взявши за образєц, опять-таки, то лі німецьких опозиційних
радіолюбителів, то лі радянських дисидентів. Но ніякої інформаційної
стратегії, знов-таки, не було – просто дрібне вредітельство, щоб тримати
в тонусі спецслужби. Та й шо б вони там могли сказати, ці діск-жокєї,
якщо й самі нічого толком не знали? Єдині, хто проявив самоорганізацію і
відданість справі революції, це діти в школі в 7 книзі.
Гаррі Поттер і ранні форми релігії та християнство
Ну цю главу мабуть без мене уже багато хто написав, тут і так все доволі очевидно, но не дуже цікаво.
Гаррі Поттер і буржуазна ідилія
Лівий лібералізм в
інтерпретації дійсності та целєполаганії при боротьбі приводить к
логічним результатам. Ніхто не проблематизував сам суспільний устрій,
всіх смущали окремі недостатки – ось їх устранили, можна жити далі
«по-нормальному». Тобто, як раніше. З тим же міністерством, у якого такі
ж охуєвші повноваження, просто керівництво на цей раз добре. З тим же
майновим розшаруванням (кстаті, я впевнений, що Малфоїв навіть не
розкуркулили після перемоги, на радостях всьо пробачивши: приватна
власність – це святе!). Зі старими догмами «здорового глузду», не
переосмисленими суспільними нормами і уявленнями. З рабовласництвом,
само собою: книжка нас учить, що якщо бути хорошим революціонером, можна
розжитися власним рабом, а то й двумя. Коротше кажучи, з купою незнятих
протиріч і невивчених уроків історії. Тому що метою було не переглянути
«норму», а повернутися до неї.
Під час читання тошнотворного епілогу
починаєш уже сочувствувать Волдеморту: він на фоні цих тупих міщан
виглядає рицарем печального образа, Калігулою з однойменної п"єси Камю,
який усвідомив, що люди смертні – а вєдь ето же реально піздєц! Як з
цим жити можна? Ну, Дамблдор дає там свої отвєти, но всі інші навіть не
задавали вопроси.
master-genie.livejournal.com/284998.html
@темы: КомИнтрСопр, Хумор